ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА Лист від 29.09.2010 р. № 20289/7/16-1617 (Витяг)

Відповідно до частини другої ст.215 Цивільного ко­дексу недійсним є правочин, якщо його недійсність ус­тановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вима­гається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі за­кону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановле­но, що правочин вважається таким, що порушує публіч­ний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридич­ної особи, держави, Автономної Республіки Крим, те­риторіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною першою ст.207 Господарського ко­дексу України господарське зобов'язання, що не відпо­відає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідо-мо суперечить інтересам держави і суспільства, або ук­ладено учасниками господарських відносин з порушен­ням хоча б одним з них господарської компетенцій (спе­ціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади виз­нано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодек­су слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтере­сам держави і суспільства, водночас є таким, що пору­шує публічний порядок, а тому згідно з частиною пер­шою ст.203, частиною другою ст.215 Цивільного кодек­су України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.2008 р. № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної по­даткової служби» та від 18.04.2008 р. № 266 «Про орга­нізацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», Методичними рекомендаціями (орі­єнтовним алгоритмом дій) органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткуван­ня та формуванню доказової бази у справах про стяг­нення них за нікчемними правочинами, як засіб протидії зас­тосуванню схем ухилення від оподаткування недобросо­вісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображають­ся господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінце­вого споживача) для виявлення ознак нікчемності пра­вочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання подат­кової декларації з податку на додану вартість, затвер­дженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, на­ведені в декларації, повинні відповідати даним бухгал­терського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюва­тися на підставі даних податкового, бухгалтерського об­ліку платника податків та відповідності їх дійсному еко­номічному змісту. Наявність же розбіжностей між су­мами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчем­ними.

                                                                                  Заступник Голови О. Любченко